«Кіт». Історія воїна, який щоразу повертається в стрій

Він не любить гучних слів і не вважає себе героєм. Каже просто: «Хтось же має воювати».
У підрозділі його знають за позивним «Кіт» — спокійний, витривалий, упертий. Саме такі люди тримають фронт.
На війну «Кіт» потрапив із перших днів повномасштабного вторгнення. Без пафосу, без вагань. Його бойовий шлях розпочався у 40 окремому батальйоні, де він швидко пізнав справжню ціну війни: окопи, артобстріли, втрати побратимів і відповідальність за тих, хто поруч.
До 41 окремої механізованої бригади він прийшов уже загартованим бійцем. Тут так само був на найгарячіших ділянках, виконував бойові завдання, не ховався за спинами інших. У боях під Синьківкою зазнав тяжкого поранення. Госпіталь, довге лікування, реабілітація. Вердикт лікарів — обмежено придатний.
Його направили в тилову частину.
Але «Кіт» не зміг.
Не зміг сидіти в їдальні, коли його побратими — там, на нулі.
Не зміг змиритися з думкою, що війна для нього закінчилася.
Він повернувся.
Повернувся в бойову 41.
І знову Куп’янський напрямок. Знову позиції, бої, холод, виснаження. Знову — поранення. Знову — госпіталь.
Такі історії рідко потрапляють у зведення. Про них не знімають пафосних сюжетів. Але саме на таких людях тримається українська армія.
«Кіт» — це не про гучні подвиги.
Це про вибір.
Про відповідальність.
Про внутрішню силу повертатися знову і знову.
Поки він воює — 41 тримає стрій.
Поки є такі воїни — Україна стоїть.